trahtenberg

СВІТЛІЙ ПАМ'ЯТІ АКАДЕМІКА

ІСААКА МИХАЙЛОВИЧА ТРАХТЕНБЕРГА


27 січня 2023 року на 100 році життя відійшов у вічність Ісаак Михайлович Трахтенберг – відомий український учений гігієніст, токсиколог, заступник директора з наукової роботи Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва Національної академії медичних наук України», доктор медичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, академік Національної академії медичних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат премії імені А. А. Богомольця та академічних премій з профілактичної медицини Національної академії медичних наук України.

Ісаак Михайлович Трахтенберг народився 11 листопада 1923 року в місті Житомирі. У 1940 році закінчив Київську середню школу № 44. У 1940 році вступив на філологічний факультет Київського університету, а у 1941 році став студентом Київського медичного інституту. З початком Другої світової війни разом зі студентами та викладачами Інститут було евакуйовано до Челябінську, де він продовжив навчання. З 1943 року Ісаак Михайлович був обраний головою студентської профспілки Київського медичного інституту. Слід відзначити, що на початку війни він брав активну участь в обороні міста Києва і був нагороджений медаллю «За оборону Києва». Після звільнення Києва у 1944 році Ісаак Михайлович разом з коллективом студентів та викладачів Київського медичного інституту повернувся до столиці, де і продовжив навчання, а через два роки, закінчив з відзнакою і був зарахований за конкурсом до аспірантури при кафедрі гігієни праці. Тут він почав працювати асистентом, а вже за кілька років був обраний за конкурсом на посаду доцента кафедри гігієни праці. Під керівництвом відомого гігієніста, академіка АМН СРСР Л. І. Медведя молодий науковець розвивав і втілював ідеї свого вчителя з питань токсикології ртутьорганічних пестицидів та гігієни праці при роботі з ними в умовах сільського господарства. Його перші експериментальні розробки, були присвячені токсикології органічних сполук ртуті – етилмеркурфосфату та етилмеркурхлориду. Результати цих досліджень згодом узагальнені в кандидатській дисертації «К токсикологии органических соединений ртути – этилмеркурфосфата и этилмеркурхлорида», яка була успішно захищена у 1950 році. Логічним продовженням цих досліджень стали здійснені у подальші роки експериментальні та гігієнічні спостереження з проблеми впливу на організм ртуті та її похідних. У 1964 році доцент І. М. Трахтенберг успішно захистив докторську дисертацію на тему «Микромеркуриализм как гигиеническая проблема», яка була присвячена проблемі токсичних впливів малої інтенсивності на прикладі вивчення закономірностей дії на організм низьких концентрацій ртуті та її сполук. У 1966 році йому присвоюють вчене звання професора. Свою щоденну викладацьку і наукову діяльність професор Трахтерберг І. М. активно поєднував з роботою на громадському факультеті підвищення кваліфікації лікарів, що був створений в Медичному інституті в 1965 році. Розробка проблеми впливу на організм екзогенних чинників малої інтенсивності стала одним з основних напрямів наукових досліджень І.М. Трахтенберга та його учнів. За його ініціативою та редакцією було видано колективну монографію «Вопросы промышленной и сельскохозяйственной токсикологии» (1964).

І. М. Трахтенберг одним з перших вітчизняних гігієністів і токсикологів відреагував на появу в оточенні людини нового небезпечного чинника - полімерів, які розпочали широко впроваджувати в промислове виробництво, будівництво і побут. Одним з вельми продуктивних кроків у цьому напрямку стала колективна монографія за його редакцією «Токсикологическая оценка летучих веществ, выделяющихся из синтетических материалов» (1968).

Наприкінці шестидесятих років за матеріалами дисертаційного дослідження виходить його книга «Хроническое воздействие ртути на организм» (1969), яка отримала широке визнання фахівців як в Україні, так і за її межами.

На кафедрі Ісаак Михайлович також проводить дослідження з питань фізіології розумової праці, вивчення механізму «сеченівського феномену», взаємозв’язку втоми і відновлення. За підсумками проведених досліджень опубліковано ряд робіт у «Фізіологічному журналі», «Бюлетені експериментальної біології і медицини». У 1970 році в співавторстві з членом-кореспондентом АМН СРСР Г. Х. Шахбазяном вийшов з друку підручник «Гигиена труда», а в 1971 р. – видана монографія «Гигиена умственного труда».

У 1972 році Ісаак Михайлович переходить на науково-дослідницьку роботу в Київський НДІ гігієни праці і профзахворювань МОЗ України (зараз – ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України»). Весь подальший науковий шлях вченого пов’язаний з цією відомою установою. Тут було організовано лабораторію промислової токсикології і гігієни праці при використанні хімічних речовин, яку він очолював більше 50 років. Працюючи в Інституті І. М. Трахтенберг продовжив експериментально-токсикологічні і клініко-гігієнічні розробки проблеми «ртутної небезпеки». Результати цих багаторічних досліджень узагальнені в значній кількості публікацій, а також у монографії «Ртуть и ее соединения в окружающей среде» (1990 р.). Закономірним виявився подальший перехід від вивчення дії на організм низьких концентрацій ртуті до дослідження впливу інших важких металів – свинцю, кадмію, кобальту, хрому, міді. З урахуванням реальної ситуації, яка склалася в багатьох регіонах України після аварії на ЧАЕС, на перший план вийшли питання комбінованої дії важких металів і радіації.

З ім’ям академіка І. М. Трахтенберга пов’язане також коло питань з розробки проблеми «норми» в профілактичній токсикології. Результати цих досліджень опубліковані у наукових монографіях, одна з яких – «Показатели нормы у лабораторных животных в токсикологическом эксперименте» (1978), яка у 1984 році була видана за кордоном. Розвитком даного наукового напряму стала колективна монографія «Основные показатели физиологической нормы у человека» (2001).

У період 1980-1990 роки із загальних і окремих проблем токсикології, гігієни і медичної екології І.М.Трахтенбергом опубліковано більше 400 робіт, у тому числі 20 монографій та посібників. Серед них «Методы изучения хронического действия химических и биологических загрязнителей» (1987), «Химические факторы производственной среды и сердечно-сосудистая система»(1992), «Тяжелые металлы во внешней среде: гигиенические и экологические аспекты» (1995).

Академіка НАМНУ Трахтенберга І. М. по праву можна вважати піонером у науковій концепції, суть якої полягає в уявленні про виснаження адаптаційних резервів організму в разі тривалого впливу токсичних чинників малої інтенсивності, що призводить до трансформації адаптаційних захисних фізіологічних реакцій у компенсаторні з подальшим їх переходом до етапу передпатології, а потім і патології професійно-виробничої або екологічної етіології. Під керівництвом Ісаака Михайловича здійснено цілу низку оригінальних теоретичних розробок з обґрунтування основоположних принципів дослідження впливу на організм чинників малої інтенсивності (важких металів), експериментального аналізу біологічних закономірностей і механізмів їх токсичної дії.

За вагомі розробки з проблеми «Важкі метали як небезпечні для людини забруднювачі довкілля України: медико-екологічні дослідження, обґрунтування та досвід впровадження профілактичних заходів» Ісааку Михайловичу разом з колегами було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки у 2002 році.

Ним вдосконалено принципи і методи клініко-токсиколого-гігієнічних досліджень, а також проблеми біологічної норми та вікової працездатності людини, особливості працездатності людей похилого віку. Результати досліджень за цією проблемою знайшли відображення в колективній монографії «Нариси вікової токсикології», що вийшла українською і російською мовами (2005, 2006). Ісак Михайлович приділяв також особливу увагу питанням фізіології праці, якості життя та працездатності людей похилого віку. За його участю видано монографію «Очерки физиологии и гигиены труда пожилого человека» (2007), в якій розглядаються вікові аспекти герогігієни і профілактичної токсикології.

Науковцями лабораторії начолі з керівником отримані вагомі наукові результати, досліджено особливості токсичної дії важких металів, що дозволило визначити критерії кардіо-вазотоксичної, імунотоксичної дії похідних свинцю, ртуті, марганцю, кадмію. У 2016-2017 роках за загальною редакцією академіка І. М. Трахтенберга підготовлено і видано 5 випусків наукового видання «Нариси з токсикології важких металів».

До інноваційних розробок останніх років належить започаткований Ісааком Михайловичем та його учнями новий науковий напрям — нанотоксикологія, запроваджено методологію дослідження безпечності наноматеріалів, яка ґрунтується на сучасних досягненнях молекулярної біології, генетики, цито- та гістохімії, а також на морфометричних методах, поєднання яких з класичними методами токсикологічних досліджень відповідає концепції інтегрованої стратегії досліджень в інших країнах.

Слід зауважити, що кожен з напрямів у широкому спектрі наукових інтересів академіка Трахтенберга І.М. — це серйозні глибокі експериментальні та виробничі дослідження, результати яких, як правило, узагальнено в написаних ним особисто монографіях або в колективних монографіях за його редакцією. Загалом число його публікацій перевищує 500, з них — 35 монографій, керівництв, підручників. Він підготував і видав понад 20 науково-популярних книжок, брошур, нарисів. Чимало його творів видано за кордоном: у Швеції, Німеччині, Польщі, Китаї.

Багато уваги І. М. Трахтенберг приділяв підготовці молодих науковців та підвищенню кваліфікації гігієністів і токсикологів. Він є одним із фундаторів київської наукової школи профілактичної токсикології, яка органічно поєднала токсикологію і гігієну, фундаментальні дослідження і вирішення прикладних завдань. Під його керівництвом захищено 17 докторських та 42 кандидатських дисертацій.

Варто відзначити, що як учений І. М. Трахтенберг завжди займав активну громадську позицію. На нього в різні роки були покладені обов’язки головного позаштатного фахівця з профілактичної токсикології МОЗ України, голови комісії з науки Правління Українського наукового товариства гігієністів, члена спеціалізованих рад із захисту дисертацій при Інституті медицини праці НАМНУ та Інституті фармакології і токсикології НАМНУ, члена редколегій і редакційних рад низки міжнародних і вітчизняних періодичних видань. Він також бере активну участь у роботі Комітету з питань гігієнічної регламентації МОЗ України. Понад чверть століття І. М. Трахтенберг очолював консультативно експертну групу «Лікарська токсикологія» Державного експертного центру МОЗ України. Наукова і громадська діяльність Ісака Михайловича отримала широке суспільне визнання. Йому присвоєно звання Почесного члена Наукового товариства гігієністів Болгарії (1988), Почесного професора Інституту мікробіології і імунології імені І. І. Мечникова (2012). Тернопільського медичного університету імені І. Я. Горбачевського (2013) Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (2013), Київського Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (2018).

Ісак Михайлович був високо інтелектуальною і ерудованою людиною. Він завжди займав безкомпромісну громадську позицію і активність, про що свідчать його численні виступи на сторінках періодичних громадсько-політичних видань, присвячені гострим проблемам сучасного життя, проблемам організації науки і підготовки наукових кадрів, вихованню молоді на прикладах життя видатних діячів медичної науки і охорони здоров’я.

Ісаак Михайлович був великим патріотом Києва. У 2013 році він видав дві книги «Мой Киев, мои киевляне», де виклав цікаві факти зі славної історії і архітектури рідного міста. Особливість цього видання в тому, що воно присвячено киянам-ученим-медикам, поетам і письменникам, художникам і архітекторам, педагогам і музикантам, меценатам, всім тим, хто є гордістю Києва, його духовністю.

На рубежі тисячоліть розкрився його літературний талант в жанрі наукової публіцистики і мемуаристики. У енциклопедичному словнику «Медики – литератори» за літературні здобутки його віднесено до плеяди лікарів-письменників. Він є автором 5-томного видання «В начале нового века», в якому наведено статті, мемуарні нариси та нотатки, творчі портрети видатних діячів науки і культури, фрагменти із записників, розміщені у хронологічному порядку. Нариси, відібрані до цієї книги, яскраво відображують особливості сьогодення, їх тематика стосується науки, культури, минулого і теперішнього життя Києва та країни загалом. У цьому п'ятитомнику зібрано унікальні спогади і думки автора про видатних медиків та діячів культури.

У 2015–2016 роках Ісаак Михайлович Трахтенберг активно працював в Організаційному комітеті по підготовці і проведенню заходів у зв`язку з 75-ю річницею трагедії Бабиного Яру. Власним коштом видав книжку «Бабин Яр. Минуле і сьогодення», яка увійшла до складу Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2017» у категорії «Публіцистика/сучасні мемуари». У 2018 році Ісаак Трахтенберг був нагороджений Відзнакою Комітету з премії імені Шолом-Алейхема в номінації «Краща публіцистична документальна книга». У 2020 році до 80-річчя трагедії Бабиного Яру вийшло друге видання, доповнене, українською мовою. Ці книги – унікальні. У них зібрано нариси та статті, а також документи, які ілюструють погляди та зусилля громадськості України та Києва з увіковічення Пам’яті жертв Бабиного Яру.

У 2021 році І. М. Трахтенберг підготував до друку друге видання книжки «Слово про alma mater, її вихованців, учителів і мудрих попередників. Книгу присвячено 180-річчю з дня заснування Київського медичного інституту (нині Національний медичний університет імені О. О. Богомольця). У книжці наведено іменний покажчик (понад 1150 прізвищ киян і не тільки).

Загалом усі твори автора вирізняються особливим, шанобливим ставленням до своїх учителів і попередників, до друзів і колег, з якими він підтримував тривалі стосунки, у яких він багато чого навчився і яким, дарував вдячність за радість спілкування. Насамперед ідеться про Л. І. Медведя, Ю. І. Кундієва, В. В. Фролькіса, М. М. Амосова, М. Б. Маньковського, К. І. Кульчицького та ін.

Ісаак Михайлович був організатором і керівником Клубу київської творчої інтелігенції імені В. В. Фролькіса, до складу якого входять лікарі, письменники і поети, архітектори і художники, відомі актори та режисери.

За свою громадську та наукову діяльність Трахтенберг І. М. має державні нагороди України: медалі «За оборону Києва» і «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.», Знак «Відмінник охорони здоров'я» (1982), Медаль «Ветеран праці» (1985), Нагрудний знак «50 років героїчної оборони м. Києва» (1991), орден «За заслуги» III ступеня (1998), орден «За заслуги» ІІ ступеня (2013 р.), орден «За заслуги» І ступеня (2017 р.), Почесну Грамоту Кабінету Міністрів України (2004 р.), Почесну Грамоту Верховної Ради України (2008 р.), а також «Медаль Леонардо да Вінчі» Європейської академії природничих наук (2013), «Медаль Миколи Амосова» (2017), Відзнаку за професіоналізм та милосердя «Орден Святого Пантелеймона» (2020)

Академік І. М. Трахтенберг все своє життя плідно працював над фундаментальними і прикладними проблемами профілактичної медицини. Його наукові дослідження охоплюють різні аспекти гігієни і фізіології праці, промислової токсикології. З ім’ям академіка І. М. Трахтенберга пов’язане розроблення низки найактуальніших гігієнічних проблем захисту виробничого і навколишнього середовища України, у тому числі міста Києва, від хімічних забруднювачів, розробки теорії і практики гігієнічного нормування та регламентації, а також заходів профілактики їх шкідливого впливу на здоров’я людини. У свої 99 років Ісаак Михайлович залишався активним учасником подій у науковій сфері, суспільному і культурному житті країни, рідного Інституту. Не дивлячись на свій поважний вік, він активно і натхненно працював, надавав мудрі і слушні поради. Його життєве кредо - робити людям добро.

Колектив ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва НАМН України», наукова спільнота НАН та НАМН України, співробітники лабораторії, учні, друзі, редколегія Українського журналу з медицини праці, глибоко сумують і висловлюють щирі співчуття рідним і близьким. Світла і добра пам’ять про нашого шановного вчителя, мудрого наставника, старшого і доброго друга Ісаака Михайловича Трахтенберга назавжди залишиться в наших серцях.

pyihteev

СВЕТЛОЙ ПАМЯТИ НАСТОЯЩЕГО УЧЁНОГО, УЧИТЕЛЯ И ДРУГА

Пыхтеева Е. Г., Большой Д. В.

Украинский НИИ медицины транспорта, Одесса


18 января 2023 года на 87 году ушёл из жизни Леонид Моисеевич Шафран, настоящий учёный мирового уровня, токсиколог, микроэлементолог, гигиенист, ведущий специалист по медицине транспорта, заслуженный деятель науки и техники, почётный работник морского и речного флота. Учёный высокого авторитета в вопросах науки и не только. Пожалуй, нет человека, который, узнав Леонида Моисеевича, не испытывал бы к нему уважения.
Его жизнь была яркой, насыщенной и интересной. Детство пришлось на войну — сначала эвакуация, потом сын полка и день Победы в Берлине.
Учёба, служба, опять учёба, перерастающая в большую науку. Путешествия по нашей необъятной стране и по всему миру. Знакомство и дружба с удивительными людьми. И через всё — любовь к морю. И служение науке.

Сложно выделить и сформулировать характерные черты личности Леонида Моисеевича — не потому, что эти черты тусклы или личность скудна. Наоборот — они впечатляющи и выпуклы на общечеловеческом фоне, просто их много, трудно выделить главное.
Скажем, необыкновенная работоспособность. Мало ли на свете трудоголиков, но Леонида Моисеевича нельзя назвать трудоголиком — он работал легко, без надрыва, не разделяя работу и отдых. Он отдыхал, работая.

Широчайший уровень интересов и увлечений: море и наука, корабли и путешествия. Поэзия и живопись.
Удовольствие от общения с людьми. Интересные знакомства, колоритные друзья. Ценность человека для него — не в общественном положении. Умный аспирант вызывает больше уважения, чем глупый академик. Спор с таким аспирантом полезен и увлекателен, с пор с глупым академиком бессмыслен и невозможен.

pyihteev2

Уважение к чужим взглядам и убеждениям. Терпимость в хорошем смысле слова.

Самодурство — куда же без него… Но — до определённой черты. Да это и не главное. Так, черта характера. Теперь понимаешь, что прежние страсти, эмоции, обиды и восторги — это было не главное. А что главное? Личность. Глыба. Авторитет. Человечность. Энергия, неугомонность. Умение прислушиваться и воспринимать мнение других. Цельность и одновременно нецельность личности — развитие, непрерывное изменение, совершенствование и коррекция взглядов при верности не очень большому числу идеалов. Самокритичность. Умение быть по-русски искренним и по-еврейски себе на уме.

Исключительная светскость, полное отсутствие религиозности, но при этом поздравление окружающих — кого с песахом, кого с православной пасхой; интерес к храмам и монастырям, понимание религиозного чувства.

Хороший руководитель. Чувство долга по отношению к своим, тем, кто ему доверился, кого взял под опеку. Доверие. Еврейская прижимистость и русская способность тратить большие суммы. Иногда — на неочевидные цели. И опять-таки — понимание ценности людей.

Жизнелюбие. Удовольствие от окружающего мира во всех его проявлениях. От природы, от отношений с женщинами, а главное — от плодотворной деятельности ума, от взаимодействия интеллектов.
Честолюбие. Незаметная проверка упоминаний своего имени в ссылках; но в меру, без обид и с подтруниванием. Избегание интриг.

Культура. По-настоящему высокая человеческая культура. Теперь таких культурных людей не делают. Ощущение сложности и многомерности любого явления, любой ситуации. Диалектическое отношение ко всему.
Чувство юмора. Умение сохранять достоинство даже в неловких ситуациях. Способность принимать поражения без трагедий.
Понимание границ своих возможностей и трезвая оценка возможностей других.

Стремление самостоятельно решать личные проблемы, не посвящать окружающих в свои драмы и неприятности. Философское отношение к жизни и к смерти, но при этом горечь от быстротечности жизни.
Вокруг него всегда было много молодёжи, учеников, последователей. Он мгновенно становился своим в любой профессиональной среде.

В последние годы микроэлементология и токсикология тяжёлых металлов стали одним из основных направлений его научных интересов. Леонид Моисеевич до последнего дня был полон надежд и планов.
Смерть его стала ударом. Обыкновенная и неудивительная в силу возраста, она, тем не менее, вызвала опустошение в душе и настоящее горе. Ушёл Учитель и друг. Ушёл Учёный.
Такие люди не забываются. Громадьё трудов, совершённых им за долгую насыщенную жизнь, идей и представлений, заложенных в умы коллег и друзей — всё это обречено вечно влиять на нашу жизнь. И мысль об этом несколько примиряет нас с утратой.

pyihteev3
На фото – актив Ассоциации микроэлементологов Украины